Серпухов - місто-побратим Івано-Франківська

Сєрпухов (Серпухов) − місто у Росії, розташоване у південній частині Москворецько-Окської рівнини, на берегах ріки Нари. Адміністративний центр Сєрпуховського району обласного підпорядкування, муніципальне утворення "Міський округ Серпухов". Населення - 123100 осіб (2010 р.) Цей районний центр пролягає через лінію Москва – Харків й автомагістраль (Москва − Сімферополь), за 99 км на південь від Москви.
 

Назва міста, що вперше згадується у письмових джерелах 1339 р. У заповіті московського князя Івана Калити місто представлене як одне із його володінь.
Існує кілька варіантів походження назви міста. Вочевидь, іменують його так через назву невеликого потічка Сєрпейки, що впадає у притоку Оки, річку Нару.
Письмових свідчень існування Сєрпухова  домонгольську епоху не виявлено. Появу цього поселення пов’язують із тривалою боротьбою із монголо-татарськими і литовсько-польськими завойовниками. Як важлива стратегічна фортеця на окських рубежах з часу свого заснування Сєрпухов стає надійним форпостом на південних кордонах Московського князівства. За короткий термін, 1341-1456 рр., місто перетворюється на центр удільного князівства, пізніше – у складі Московських земель. Самостійним князівством Сєрпухов залишався до 1462 р. Великий князь Василій ІІ, підпорядковуючи своїй владі удільних князів, полонив і заслав в Углич останнього сєрпуховського князя Василія Ярославича, а його землі приєднав до Москви.
Іван Калита заповів Сєрпухов синові Андрію, а той передав його своєму синові Володимиру. У роки правління Володимира Андрійовича місто було значно укріплене. У другій половині XIV ст. на підступах до півночі були споруджені Владичний (1360 р.) і Висоцький (1374 р.) форпости-монастирі та дерев’яний кремль. У 1380 р. сєрпуховський князь Володимир Андрійович із дружиною брав участь у Куликовській битві, за що був прозваний Хоробрим. Місто неодноразово піддавалося нападам й облозі війск Тохтамиша (1382 р.), Едигея (1408 р.), Свидригайла (1410 р.). Ще не раз на підступах до Москви з півдня місто піддавалося нападам, але відновлювалося знову.
Близько 1556 р., згідно із наказом Івана Грозного, на місці дерев’яного побудували кам’яний кремль, який 1618 р. витримав облогу військ українського гетьмана П. Сагайдачного.
З XVI ст. у Сєрпухові розвивалися видобуток і обробка металу ("сєрпуховске" залізо продавалося у Москві, Вологді, Тулі й навіть у Сибіру), обробка шкіри й інші ремесла.
У середині XVI ст. Сєрпухов зберігав роль важливого стратегічного, адміністративного та господарського центру, переживав пожвавлення в ремеслах і торгівлі. Тоді ж у місті збудували кам’яну фортецю, стіни якої сягали 6,5-8,5 м заввишки. Стіни кремля з вежами, зведені з білого каменю, що був завезений по річці Оці, будували в основному сєрпуховські каменнярі. Фортецю-кремль збудували, озброївши бойовими знаряддями і порохом, із грізними бойовими вежами, з підземними потаємними ходами до Нари і Сєрпейки та з декількома криницями. Над вхідними воротами поставили високі проїзні вежі. Велика проїзна вежа мала висоту близько 30 м. Вартова − близько 32 м. Для захисту посаду спорудили дерев’ний острог із ровом і частоколом.
XVII ст. також характеризується підйомом кам'яного будівництва в місті. У різні роки були споруджені: церква Св. Миколи (на місці нинішнього кафедрального храму), надбрамна Трьохсвятительська церква, стіни та вежі Владичного монастиря, Покровська церква в стилі бароко, церква Афанасія Афонського (розібрана в 1878 р.), нова будівля Троїцького собору. У 1627  — перебудований собор Зачаття у Владичному монастирі.
Місто набуло провідного значення у береговій обороні, у військовий час тут розташовувався великий полк.  Місто складалося з трьох частин: кремля, посаду і слобід. Історично міські райони Сєрпухова формувалися з монастирських слобід і фабричних сіл, і були об'єднані в єдине ціле вже в ХХ ст.
З другої половини XVII ст. Сєрпухов набуває статусу торгово-ремісничого міста. З 1708 р. − у складі Московської губернії, з 1781 р. – провінційне місто.
У першій половині XVIII - початку XIX ст. Сєрпухов − центр виробництва вітрильного полотна (збереглися численні виробничі корпуси вітрильних фабрик І. А. Сєрикова, Г. Т. Тишкіна й ін., 1740-1780 рр.), торгівлі хлібом й ін. З кінця XVIII ст. розвивається текстильна промисловість (суконне і ситцеве виробництво).
Торгівлею займалося близько половини жителів Сєрпухова. Міський базар працював три дні на тиждень. Тричі на рік у Сєрпухові влаштовувалися багатолюдні ярмарки.
У 1781 р. Сєрпухов отримує статус окружного міста. У ньому зводять особливу будівлю, в якій розміщують міське правління, казначейство, дворянську опіку, окружний і земський суди та інші адміністративні установи. Місто отримує новий план забудови на основі квартальної схеми, де кожен квартал має форму прямокутника.
За два століття Сєрпухов стає центром текстильної промисловості Московської губернії. Падіння попиту на парусину на світовому ринку в зв'язку з появою парового флоту призвело до скорочення виробництва полотна. Замість нього швидко освоюється випуск дешевого ситцю. Уже до середини XIX ст. у Сєрпухові працює 9 фабрик. На початок XX ст. їх число зросло до 23.
У 1883 р. був затверджений герб Сєрпухова.
Із середини XIX ст. Сєрпухов − один із значних текстильних центрів Московскої губернії (бавовняне виробництво).
Древнє ядро Сєрпухова − кремлівський пагорб, високий мис на лівому березі Нари, куди впадає річка Сєрпейка. Від трикутного в плані білокам’яного кремля (5 веж, 3 напіввежі; висота стін 6,5-8,5 м) збереглися невеликі фрагменти східної ділянки стіни. У кремлі знаходиться Троїцький собор (1696 р.) із шатровою дзвіницею (початок XVIII ст.). На південній околиці міста знаходяться давні сєрпуховські монастирі. На правому березі річки Нари − ансамбль Владичного монастиря (заснованого 1360 р. московським митрополитом Алексіем), предела Трьох Святителів (1695 р.), трапезна із шатровою Георгієвскою церквою (1599 р.),"Святі Ворота" з церквою Феодотія Анкирського (1599 р.), палати (кінець XVI - початок XVII ст.) та ін. На лівому березі Нари, на пологом пагорбі, − ансамбль Висоцького монастиря (заснованого в 1374 р. Сергіем Радонежським), собор Зачаття Богоматері (кінець XVI ст.), трапезна палата з Покровською церквою, включаючи архітектурні фрагменти XIV ст.
План регулярної забудови Серпухова, тільки частково прийнятий у 1784 р., через складний рельєф. У міській забудові збереглися багаточисленні будинки другої половини XVIII-XIX ст., включно із класицистичною міською садибою Сологубів (2-поверхова будівля з пілястровим портиком і фронтоном, 2 флігелі, кінець XVIII ст.), а також торговельні ряди (перша половина XIX ст.) і гостинний двір (1845 р., архітектор Д. Ф. Борисов) в ансамблі ринкової площі. Місто інтенсивно забудовувалося в 1950-1980-ті рр. (особливо його північна і східна частини).
За 7 км на південний захід від Сєрпухова – колишня садиба князів Долгоруких Подмоклово з унікальною церквою Різдва Богоматері в стилі італійського бароко (збудована за наказом князя Г. Ф. Долгорукова у 1714 р., можливо, за участю італійського майстра, посвячена в 1754 р.).
Історико-художній музей - один із кращих музейних закладів Московської області Російської Ферерації.
Обставини склалися так, що сєрпуховська купчиха Анна Василівна Мараєва стала володаркою значної мистецької колекції. Пізніше відбулася її націоналізація: державними зробили маєток і мистецькі колекції Мараєвої. Розпочався і вивіз мистецьких збірок з навколишніх дворянських садиб, володарі яких масово емігрували за кордон, рятуючи власне життя. Серед розорених і пограбованих покинутих садиб була й садиба князів Вяземських Остафьєво, коштовну мистецьку збірку якої поділили між Москвою та Серпуховим. Завдяки знищеним культурним осередкам в селах за часів СРСР і виник унікальний музейний комплекс в місті Серпухов. Ціною створення цього закладу було практичне знищення декількох садибних ансамблів родин Соллогуба, Вяземських, Нащокіна, братів Орлових та ін. З садиб видирали меблі, бронзу, збірки порцеляни, мармурову скульптуру XVIII-XIX ст., антикварні видання, кидаючи напризволяще унікальні пам'ятки архітектури, пейзажні парки з індивідуальним розплануванням, облаштовані парковими павільйонами, фонтанами, службовими флігелями. Спустошеними виявилися значні культурно - історичні і господарські комплекси з 200 - річною історією.
У фондах музею значну частину складають історичні та археологічні матеріали щодо Серпухова та краю. На початок ХХІ ст. музейна збірка налічує 38000 експонатів. Як і всі провінційні музеї, заклад має замалі виставкові приміщення, де експоновано лише 1500 речей.